ЗА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

 

Теоретико-методичні знання

Для учнів першого курсу



  1. 1.       Історія розвитку спорту в Ук­раїні.

   На межі VIII—IX ст. утворилася од­на з перших держав східних слов'ян — Київська Русь. її оспівували в би­линах, скандинавських сагах, поло­вецьких піснях, описували арабські й перські географи, візантійські й росій­ські літописці. Боротьба з половцями, печенігами та татаро-монголами, яку вела Русь у період XI—XIV ст., потре­бувала від народу гарної фізичної під­готовки. Вихованню фізичних якостей сприяли фізичні вправи й ігри, що мали тісний зв'язок із трудовою діяль­ністю та військовою справою. Такі ігри як «Льон», «Просо сіяли», «Запле­тися тин» були широко знаними серед слов'ян. Свято Івана Купала, Перуна (бога грози, війни й зброї), Ярила (бога сил природи) та інші незмінно супроводжувалися іграми й змагання­ми з боротьби, кулачного бою, бігу, стрибків через багаття.

   З билинного епосу й літописів ми дізнаємося про те, що «розваги» русь­ких богатирів мали характер трену­вань і були елементами самобутньої військово-фізичної підготовки. «По­вість минулих літ» згадує про те, що в 922 р. печенізький князь запропонував князеві Володимирові встановити пе­реможця у війні двобоєм двох борців. Ремісник (кожум'яка) переміг пе­ченізького воїна-велетня. Перед су­тичкою з печенігом князь Володимир вирішив перевірити фізичні якості руського богатиря — битвою з розлю­ченим биком. Боротьбою богатирів або кулачних бійців часто вирішували не лише результат війни, а й особисті суперечки. Народ був щирим ціните­лем самобутніх ігор. У змаганнях роз­вивалися сила (боротьба, кулачний бій), влучність (метання м'яча), спритність («мотузочка», «долоньки»), швид­кість (біг наввипередки, біг у мішках) та інші якості.

   Високим рівнем фізичної під­готовки вирізнялися запорізькі ко­заки. Вони були чудовими стрільця­ми, вершниками. Француз Боплан писав: «козаки високого зросту, відрізняються силою і здоров'ям, дуже рідко вмирають від хвороб, хіба тільки в глибокій старості, більшість з них закінчує життя на полі битві». Вони легко переносили голод і спра­гу, спеку й холод; могли тривалий час перебувати під водою, тримаючи в роті пустотілу комишинку. їхня відва­га дивувала сучасників і вселяла по­вагу навіть у ворогів. Турецький літо­писець Наіма (XVII ст.) озивався про запорізьких козаків так: «Можна впевнено сказати, що не знайти на землі людей сміливіших, які б так мало дбали про своє життя й так мало боялися б смерті».

    Після виходу України зі складу СРСР у 1991 р. спорт у країні набув самостійності. Велика увага приді­ляється розвитку дитячого спорту, поліпшенню якості фізичної культури в школах і навчальних закладах. Ук­раїна гідно представляє вітчизняний спорт на міжнародній арені. Наші спортсмени успішно виступають на Олімпійських іграх і чемпіонатах світу з різних видів спорту.


 2.       Робота м'язового апарата під час занять фізичними вправами. 

 

   В організмі людини є три види м'язової тканини: скелетна, серцева і стінок внутрішніх органів. Скелетних м'язів налічується близько 600. М'язи у дорослої людини становлять 44% за­гальної маси тіла. Кожен м'яз скла­дається з великої кількості сполучної тканини. Сполучна тканина утворює сухожилки, за допомогою яких м’язи з'єднуються з кістками людини. Весь м'яз вкритий тонкою сполучною обо­лонкою — фасцією. М'язи пронизані кровоносними судинами й нервовими закінченнями. Сила м'язів залежить від їхньої маси — чим більша маса, тим більша і сила. Силу м'язів можна збільшувати за допомогою фізичних вправ. Найкраще — з різними обтя­женнями й у віці не менше 14—15 років. Робота м'язів супроводжується витратою енергії. Енергія для скоро­чення м'язів утворюється при розпаді й окисленні органічних сполук, в ос­новному вуглеводів. Для процесу окислення потрібен кисень. Затрати кисню залежать від темпу виконуваної фізичної роботи. Чим більше м'язів беруть участь у руховій дії, тим більше кисню на це потрібно. Кінцевими продуктами розпаду вуглеводів є вода та вуглекислий газ. Кров, що надхо­дить до м'язів по кровоносних суди­нах, постачає задіяним органам і сис­темам кисень і поживні речовини, а також «забирає» вуглекислий газ та інші продукти розпаду. На заняттях атлетичною гімнастикою обов'язково потрібен самоконтроль і медичний контроль. Слід строго дозувати фізич­не навантаження і стежити, щоб не було перевантажень.

 

3.       Вікові особливості розвитку учнів старшого шкільного віку, облік їх у про­цесі розвитку рухових якостей.


    У юнацькому віці (15—17 років) людський організм продовжує розви­ватися, хоча й повільніше, ніж у мо­лодшому й підлітковому. Юнаки у фізичному розвитку не лише доганя­ють дівчат, а й випереджають їх. До 17 років закінчується формування кіст­кової та м'язової систем. Якщо в під­літковому періоді особливо швидко розвивалися м'язи-згиначі, то в 15—17 років їх доганяють у розвитку м'язи-розгиначі. У юнаків значно збільшу­ється м'язова маса (досягаючи 40% загальної ваги). Однак ще недостатньо зрослі кістки грудини вимагають обе­режного збільшення навантаження на верхній плечовий пояс. Старший шкільний вік — період тренування м'язової сили і витривалості. Надмір­на вага, недостатня рухова активність роблять важкими для дівчат вправи на витривалість. Ось чому здачі встанов­лених для дівчат нормативів, пов'я­заних із проявом витривалості, має передувати ретельна підготовка. Варто враховувати схильність дівчат до ви­конання плавних рухів, запозичених з художньої гімнастики та хореографії. Варто обережно використовувати вправи, пов'язані з сильним струсом тіла, які шкідливо позначаються на функціях статевих органів.

   Юнацький вік — особливий період у становленні особистості. У цей час активно формується світогляд, з'яв­ляється стійкий інтерес до окремих галузей знань, певної професії. Учні старших класів уважніше вивчають ті предмети, які, на їхню думку, сприя­тимуть успішному оволодінню обра­ним фахом. Завдання вчителя фізич­ної культури — пояснити (і довести), що фізична підготовка допоможе уч­ням набути навичок, які будуть необ­хідні в їхній майбутній трудовій діяль­ності. Стосунки з юнаками та дівчата­ми слід будувати на впевненості у їхніх можливостях.

 

4.       Гігієнічні основи організації занять фізичними вправами, загартовування.


  Заняття фізичними вправами слід проводити за дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Основними є: гі­гієнічно допустимий стан місць за­нять, відповідне обладнання та інвен­тар, наявність спеціального одягу і взуття. Бажано, щоб після занять фіз­культурою можна було прийняти вод­ні процедури. Найкраще заняття фі­зичними вправами проводити на сві­жому повітрі, дотримуючись темпера­турних норм. Стадіон, спортивний майданчик школи, лісопарк, галявини в умовах сільської місцевості цілком можуть служити місцями для колек­тивних та індивідуальних занять фі­зичними вправами. Не можна займа­тися на забруднених та запилених майданчиках, поблизу смітників. До закритих приміщень, у яких проводять заняття фізичними вправами, також висувають певні вимоги. У фізкуль­турному залі, пристосованому при­міщенні, вдома (при індивідуальних заняттях) обов'язково повинно бути чисто, добре провітрено, нормальна температура. Для перевдягання у фіз­культурну форму виділяють окреме приміщення.

  Гігієнічні вимоги поширюються на обладнання й інвентар. Розмір і вага різних предметів для занять (лижі, лижні палки, набивні м'ячі, гімнас­тичні палки, скакалки, м'ячі волей­больні та баскетбольні тощо) мають відповідати вікові учнів. Обов'язковою гігієнічною вимогою є наявність у кожного учня спеціального одягу та взуття, які вони одягають перед занят­тями, а після занять знімають. Дуже велике значення для здоров'я мають водні процедури. їх цілком можливо організувати в домашніх умовах і ба­жано — після організованих занять фізичними вправами в школі.

 

5.       Загартовування.


   Під загартовуванням розуміють поступове підвищення опірності ор­ганізму різним зовнішнім впливам, насамперед таким як холод, спека, підвищена сонячна радіація. Загарто­вування організму сприяє профілак­тиці застудних та інфекційних захво­рювань, особливо грипу. Основними засобами загартовування є сили при­роди: повітря, вода й сонце. Обов'яз­кова умова загартовування — послі­довний, тривалий, систематичний вплив на організм повітряних і соняч­них ванн, водних процедур. Крім того, значна роль належить повсякденному загартовуванню. Заняття фізичними вправами просто неба, підтримання оптимальної температури в житлових приміщеннях, виховання з дитячого віку звички до свіжого повітря й хо­лодної води, уникання надміру теп­лого вдягання, неухильне дотри­мання особистої гігієни — все це сприяє зміцненню здоров'я та під­вищенню загальної стійкості ор­ганізму до несприятливих впливів зовнішнього середовища. Основни­ми засобами загартовування є при­йом сонячних і повітряних ванн, водних процедур.

 

6.       Фізична культура в родині.


    Ця тема вперше включена в програ­му для старшокласників з огляду на надзвичайне значення сімейного фі­зичного виховання в загальній системі фізичного виховання школярів. Необ­хідно, щоб готуючись до майбутнього самостійного життя, створення роди­ни, виховання дітей, випускники се­редньої школи чітко уявляли собі обов'язки батьків у справі зміцнення здоров'я дітей, контролю за їхнім фі­зичним розвитком, навчанням, набут­тям раціональних рухових навичок і розвитком життєво важливих рухових, а також вольових якостей у процесі занять фізичними вправами. Відо­мості з цієї теми кожен старшоклас­ник може використати не тільки у віддаленому майбутньому, а й ще в період останніх років навчання в школі: багато школярів мають молод­ших братів й сестер, для яких вони є прикладом у всьому, включаючи й ставлення до фізичної культури та спорту; вони можуть багато чому нав­чити молодших братів і сестер, брати їх із собою на прогулянки, купання, на змагання і т. д.

У наш час взаємодія родини й шко­ли у вихованні дітей набуває все біль­шого значення. Сімейне виховання в дошкільному віці — основне джерело духовного й фізичного розвитку дітей, потім головну роль у цьому перебирає школа, але вплив родини залишається так само великим.

   Які ж функції батьків у фізичному вихованні дітей? У перші роки життя дитини — дотримання всіх правил гігієни, режиму харчування, сну, фі­зичних вправ, перебування на свіжому повітрі.

    Основні фізичні вправи в дошкіль­ному віці — гімнастика, біг, рухливі ігри, катання на велосипеді й на ли­жах. У ці роки життя дитину варто вчити стрибкам, метанню в ціль, на дальність, лазінню по канату, вправам на рівновагу. Для дітей дуже важливі заняття фізичними вправами з бать­ками та зі своїми однолітками. І діти повинні мати все необхідне для цьо­го — м'ячі, скакалки, велосипеди, лижі, тренажери, гантелі тощо. Батьки мають стежити, щоб у ті дні, коли в дітей за розкладом урок фізичної куль­тури, вони не забули взяти із собою чистий спортивний одяг і взуття.

    Учні, що займаються спортом, мають достатнє фізичне навантажен­ня на заняттях у ДЮСШ,  секції, гуртках при Будинках твор­чості, але й у цьому разі батьки не повинні послаблювати контроль за їхнім здоров'ям, фізичним розвитком і станом організму. Постійно спос­терігаючи за дитиною, батьки можуть помітити ознаки перевтоми: млявість, дратівливість, головні болі, сон­ливість, порушення сну, погіршення апетиту, слабкість. Про це слід пові­домити тренера. Постійний контакт із тренером дозволить краще форму­вати характер дитини, її вольові якості, інтереси. Не можна допускати зайвого, однобічного захоплення ди­тини спортом. Варто привчати шко­ляра до праці, у тому числі й до фізич­ної, наприклад, до миття підлоги, заготівлі дров, роботи в саду й на го­роді тощо, перешкоджати появі шкід­ливих звичок.

 

7.       Правила безпеки при виконанні фі­зичних вправ.


   До практичних занять категорич­но заборонено допускати учнів, що не пройшли медичного огляду. Піс­ля перенесених захворювань, учень пред'являє вчителеві довідку від ліка­ря, у якій зазначено термін тимчасо­вого звільнення від практичних за­нять. Не можна допускати самих уч­нів у спортзал на уроці й перервах. Не дозволяється допускати на уроки уч­нів без спортивної форми. Не можна проводити уроки за температури й швидкості вітру, що не відповідають вимогам для даного регіону, встанов­леним органами освіти й охорони здоров'я. Учнів слід проінструктувати з техніки безпеки на уроках фізкуль­тури, ознайомити з прийомами пер­шої допомоги, страхування й само­страхування. Перед інтенсивними фізичними навантаженнями обов'яз­ковою є розминка, особливо в прохо­лодну погоду. У зоні проведення вправ не повинно бути зайвих пред­метів (гімнастичних лав, ослонів, гім­настичних   снарядів,   інвентарю).

   Лінії, що позначають ігрові майдан­чики, не можна намічати цеглинами чи дерев'яними брусками. Шибки, лампи, радіатори опалення в спорт­залі повинні бути закритими запобіж­ними ґратами. Перед кожною впра­вою слід обов'язково перевірити на­дійність кріплення снаряда.

 

Легка атлетика

Методика розвитку швидкісно-сило­вих якостей.

    Швидкісно-силові вправи — це цик­лічні рухи максимальної інтенсив­ності, такі як біг зі старту на короткі (до 30 м) дистанції, біг з ходу з приско­ренням, те саме на лижах, прискорен­ня в плаванні, при подоланні переш­код, а також ациклічні рухи того ж характеру — стрибки у довжину й ви­соту, з місця й з розбігу, багатоскоки, метання різних предметів, піднімання ваги ривком, вправи гімнастичного характеру із прискореннями тощо. Ці вправи цінні тим, що розвивають здат­ність робити раптові зусилля макси­мальної сили.

   Швидкісно-силові якості розвива­ють двома способами. По-перше, шляхом роздільного розвитку обох складових якостей — сили й швид­кості. Інакше кажучи, діють методом вибіркового впливу. По-друге, корис­туються цілісним методом, застосову­ючи відповідні вправи.

    Динамічну силу розвивають за до­помогою вправ з обтяженнями — під­німання штанги, гирі, підтягування на перекладині, розтягування еспан­дерів і т.п. Зусилля можуть бути се­редніми — від 1/2 до 3/4 власної ма­си — або близькі до граничних, тобто понад 3/4 маси тіла, ривком. За се­редніх обтяжень вправи виконують 4—5 разів, потім роблять перерву на 5—6 хв (її заповнюють іншою робо­тою) і знову повторюють одну або дві серії таких вправ. За близьких до гра­ничних зусиль вдовольняються однією серією вправ з 2—3 повторень. У впра­вах із масою власного тіла навантажен­ня дозують аналогічним чином. На­приклад, при віджиманні лежачи (се­реднє навантаження) роблять більше повторень, ніж при підтягуванні у висі (більше навантаження). Деякі вправи можна виконувати з партнером. Дуже корисні різні борцівські вправи.

    Вправи для розвитку швидкості рухів ділять на три групи: ациклічні рухи, виконувані з максимальною швидкістю; для розвитку швидкості реакції на різні сигнали; для підви­щення темпу циклічних рухів. Перша група — стрибки, метання, ударні рухи, махи руками й ногами й т.п. Дру­га — старти, метання в рухому ціль, ігри. Третя — пробігання з ходу відріз­ків (10—20 м), біг на місці в положен­ні упору руками об стінку, біг, з висо­ким підніманням колін; швидкий біг маленькими кроками, серії стрибків через предмет, наприклад, ослін, на швидкість. Вправи виконують невели­кими серіями й відносно недовго. Тільки-но швидкість почне помітно знижуватися, вправу слід припинити, бо вона вироблятиме вже не швид­кість, а швидкісну витривалість.

  Розвиваючи швидкісно-силові якості цілісним способом виконують вправи з невеликим обтяженням, на­приклад, з м'ячем, з невеликим ван­тажем на поясі. Особливо ефективні короткі прискорення зі старту, вибі­гання на гірку, різні багатоскоки, вистрибування з неповного присіду. Перед виконанням швидкісно-сило­вих вправ слід добре розім'ятися.

 

Гімнастика

Методика розвитку гнучкості.

   Під гнучкістю розуміють морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, що визначають ступінь рухливості його частин. Для розвитку гнучкості використовують вправи зі збільшеною амплітудою руху — на розтягування. Вони ділять­ся на 2 групи — активні й пасивні. В активних збільшення рухливості в будь-якому суглобі досягається за ра­хунок скорочення м'язів, що прохо­дять через цей суглоб; у пасивних — використовуються зовнішні сили. Активні вправи розрізняються за ха­рактером виконання: однофазні й пружні (наприклад, здвоєні й строєні нахили); махові й фіксовані; з обтя­женням і без обтяжень.

   М'язи порівняно малорозтяжні. Намагаючись збільшити їхню довжи­ну в одному русі (наприклад, зробив­ши максимальний нахил уперед), ви досягнете лише незначного ефекту. Однак від повторення до повторення результати вправи підсумовуються, і, якщо зробити кілька десятків нахилів, збільшення амплітуди буде цілком помітним. Тому вправи на розтягу­вання виконують серіями по кілька повторень у кожній. Амплітуду рухів збільшують від серії до серії. Найс­приятливіший вік для розвитку гнуч­кості — 11—14 років.

 

Атлетизм: загальна та спеціальна підготовка

      Постава й фігура, засоби її ко­рекції.

   Постава виявляється у звичній для кожної людини манері зберігати вер­тикальне положення тіла. Правильна постава має значення не лише для нормального функціонування організ­му. Гармонійний фізичний розвиток і повноцінне здоров я пов’язані зокре­ма саме із правильною поставою. Ра­ціональна постава має також естетич­не й етичне значення. Вона є одним із параметрів тілесної краси людини.

   Правильна постава характеризуєть­ся прямим положенням тулуба й голо­ви, розгорнутої грудної клітини; від­веденими назад плечима, що розміщу­ються на одному рівні; природними вигинами хребта, цілком випростани­ми в тазостегнових і колінних суглобах ногами; лопатками, що прилягають до грудної клітини і перебувають на од­наковій висоті.

Розрізняють п'ять видів постави:

1. Постава прямого виду.

2. Постава ввігнутого виду.

3. Постава сутулого виду.

4. Постава похилого виду.

5 Постава вигнутого виду.

    Нестійкі порушення постави функ­ціонального характеру порівняно не­складно усунути засобами фізичного виховання. Вирішальною при цьому є оптимальна організація занять фізич­ними вправами відповідно до принци­пів найкращого чергування наванта­жень із відпочинком. Для корекції Ж' стійких аномалій постави патологіч­ного характеру знадобиться втручання лікаря й фахівця з лікувальної фізич­ної культури.

 Поняття про системи сучасного атлетизму.

    Сучасний атлетизм складається із двох видів: пауерліфтинг — силове триборство; присідання зі штангою на плечах; жим штанги лежачи на гімнас­тичному ослоні та станова сила; бодібілдинг — культуризм для розвитку сили, витривалості, гармонії та плас­тики, естетики м'язів (культуризм). У сучасному атлетизмі силу розвивають двома методами — методом макси­мальних зусиль і методом повторних зусиль.

Засобами для розвитку сили є впра­ви спеціальної й загальної фізичної підготовки з подоланням власної ваги, у парах, на тренажерах, з гантелями, гирями, медболами, штангою й ін.

 

Професійно-прикладна фізична підготовка

Поняття про професійно-прикладну фізичну підготовку.

    Завдання професійно-прикладної фізичної підготовки — навчити учнів складати і виконувати комплекси загальнорозвивальних вправ, пов'язаних з різними видами діяльності людини.

    Фізичне виховання має загальнопідготовче й безпосередньо прикладне значення для трудової діяльності. Фі­зичне виховання, підвищуючи певні функціональні можливості організму, тим самим підвищує працездатність у тих видах праці, де потрібні аналогічні функціональні можливості. Фізичне виховання формує рухові навички й уміння, безпосередньо застосовувані у вибраній трудовій діяльності (напри­клад, навички лазіння й перелізання на висоті в монтажника-висотника).

   У процесі фізичного виховання в учнів формуються вміння, навички й звички докладати певних зусиль, до­магатися свого, що згодом стає для них життєвою потребою.

 ♦ Правила запобігання трав­матизму під час занять

і спор­тивних змагань.

   На підставі аналізу спортив­них травм можна виділити такі причини їх виникнення та реко­мендувати наступні запобіжні заходи.

     1. Незадовільний стан місць занять і одягу учнів. Обгород­ження в спортивних залах усіх виступаючих предметів (батареї центрального опалення, освіт­лювальні прилади тощо), конт­роль за справністю та якістю спортивного обладнання й ін­вентарю, відповідність одягу й взуття учнів особливостям кож­ного виду спорту, метеорологічним умовам, за яких відбуваються заняття (одяг повинен відповідати фігурі, не мати зовнішніх гачків, пряжок).

    2. Неправильна організація нав­чально-тренувальних занять і змагань, недоліки в методиці їх проведення. Для профілактики травм цієї групи причин слід:

а) дотримуватись послідовності у заняттях, тільки поступово збільшува­ти й ускладнювати фізичні наванта­ження; застосовувати індивідуальний підхід до учнів з урахуванням різної загальнофізичної й технічної підго­товленості й стану здоров'я;

б) попередня розминка перед уро­ком або змаганням;

в) забезпечення однобічного руху гравців з метою запобігання зіткнень при заняттях і змаганнях;

г) несумісність занять різними ви­дами спорту в одному спортивному залі, особливо тими, які пов'язані зі швидкими пересуваннями;

ґ) правильне планування програми змагань. Не можна допускати одного школяра до участі в змаганнях з кіль­кох видів у той самий день.

     3. Порушення вимог лікарського контролю:

а) наявність попереднього лікарсь­кого огляду всіх школярів;

б) заборона допускати до тренувань і змагань учнів у хворобливому стані перевтоми, перенапруги;

в) дотримання правил особистої гігієни.

     4. Порушення дисципліни й правил поведінки на заняттях.



Создан 07 фев 2015